«Коли далекого 1995 року про смерть улюбленця- буковинця Назарія Яремчука у полтавському селі Корещина Глобинського району дізналася Мама Раїси Кириченко 81-літня Марія Євдокимівна Корж, то перше, що спитала у своєї знаменитої доньки: «А що тепер той другий буде без нього робити?!!».

Про незабутній дует Назарія Яремчука та Василя Зінкевича і їхнього творчого батька Левка Дутковського на своїй сторінці у ФБ пише журналіст Михайло Маслій:

"Старенька назавжди пам’ятала і полюбила у незабутньому дуетному виконанні незабутню Івасюкову «Червону руту»… Пісні, заспівані в їхньому дуеті, й досі звучать краще і багатше, аніж ті, які вони співали окремо...

Василя Зінкевича у свою «Смерічку» Левко Дутковський запросив у грудні 1968-го. Василь же за руку восени 1969-го (50 років тому!) привів на прослуховування юного красеня з янгольським голосом Назарія Яремчука. Видавалося, що будуть разом, що Господь зібрав їх у Вижниці для українського чуда. І те спільне чудо тривало аж …6 років. І все йшло в руки, все вдавалося, все пасувало, адже наш Тато Небесний також хотів чути гарні пісні українською мовою! І вони звучали у всій своїй красі, стверджуючи наш народ, як талановиту і працьовиту й самобутню націю у світовій спільноті!

Левко Дутковський — їхній творчий Батько, був нездоланною силою, монолітом. Композитор і два шикарних співаки, які доповнювали один одного! І це добре знав і завжди відчував Дутковський, адже зліпив з них досить крутих співаків. Левко Тарасович був фірмачем: які пісні, які тексти, музика, яка експресія, яка чоловіча і жіноча врода у його «Смерічки» тих часів! Треба низесенько нині вклонитися Левкові Тарасовичу, адже зроблене ним — безперечний подвиг. Як українця, як патріота, як громадянина.
Вони розійшлися у 1975-му, восени, Зінкевич звільнився з роботи в Чернівецькій філармонії у серпні, а вже з вересня був у складі волинського ВІА «Світязь» Валерія Громцева. Яремчук залишився у рідних Чернівцях. Буковинцеві йшов 24-ий, новоспеченому волинянину акурат сповнилося 30.

Назарій був самородком і, окрім вражаючої чоловічої вроди, мав прекрасного тембру голос від природи. А ще був надзвичайно порядною людиною з відкритою душею. З Назарієм було цікаво не лише спілкуватися, а й дружити.

1994 року творчість і Василя (з Волині), і Назарія (з Буковини) висунули на здобуття престижної Шевченківської премії. Нині складно знайти крайнього, і правду знають одиниці, проте документи Назарія якимось дивом загубилися. Проте лауреатом став Василь Зінкевич.

Не дано, чомусь, українця бути вкупі, мусимо здобувати все поодинчо... А разом ми - сила!!!

1995 року Василь з Назарієм розлучилися назавжди. Яремчук помирав у страшних муках на 44-му році життя. Болю не полегшувало ніщо; медики казали, що люди у такому стані, буває, відкушують собі пальці. 30 червня 1995 року, о 10 годині 20 хвилин, його серце зупинилося. Є у цьому щось містичне і загадкове, адже саме тоді зупинився й наручний годинник співака. 2 липня він назавжди спочив на Алеї слави нового чернівецького цвинтаря. Назар настільки схуд і змінився, що впізнати його, знаного красеня, було неможливо...

1 травня 1995-го Зінкевич відзначив своє 50-ліття… 

Назарію Яремчуку Національну премію України ім. Т.Шевченка присвоїли 1996 року (посмертно).

Особлива подяка за унікальне раритетне відео Лесі Рибінській".

Левко Дутковський: «Якби нас не розбили поодинці: мене, Назара, Василя — ми б зробили набагато більше. Василь з Назарієм у дуеті були незамінні, один одного доповнювали. Назар до “Смерічки” хоч якийсь час співав у хорі, а Василь взагалі не мав уявлення про спів. Те, що Зінкевич зробив за своє життя у вокалі, — яскравий приклад для всіх співаків у працелюбності для самоутвердження. За це низько схиляю перед ним голову. Те, що я був завжди в тіні, сприймаю спокійно, по–філософськи. Завжди щиро радів успіхам своїх друзів. Найбільшою насолодою для мене було — спостерігати, як поставлену мною музично і режисерськи концертну програму “Смерічки” захоплено і щиро, зі сльозами на очах, сприймав глядач…

Звання заслуженого артиста отримав пізніше від своїх учнів Василя Зінкевича і Назарія Яремчука. І народним став набагато пізніше від них. Тренери завжди за кулісами, в тіні. Тим більше, що нагороди і регалії мене ніколи не цікавили.
Швидко плине час, але я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить дуету Яремчук – Зінкевич.

З ностальгією згадую ті незабутні часи. Те, що колись творив, — уже історія, легенда, приємний спогад, найкращі роки життя, молодість і… моя та наша ”Смерічка”.