Цьогоріч в Україні на державному рівні відзначають 1000- ліття від початку правління Ярослава Мудрого.

Чільне місце у затвердженому Верховною Радою переліку ювілеїв, які відзначатимуть у 2019-му в Україні на державному рівні, займає тисячолітній ювілей з початку правління Ярослава Мудрого, Великого князя Київської Русі.

Утім, вже сама історія появи на світ Ярослава – хоча й типова для раннього середньовіччя, а проте нагадує уривок із авантюрного лицарського роману. Його майбутній батько Володимир, якого згодом назвуть Великим, перш ніж зійтися у битві зі старшим братом Ярополком, прагнув заручитися підтримкою сильного Полоцького князівства. Тож посватався до Рогнеди, доньки полоцького князя Рогволода. Коли ж батько запитав у неї: «Чи хочеш за Володимира?», гонорова красуня відрубала: «Не хочу сина рабині, але хочу за Ярополка!», оповідає літописець Нестор. У такий спосіб Володимирові нагадали про його «незаконне» походження: адже його матір'ю була рабиня Малашка. І за це він жорстоко відомстив: самого полоцького князя убив, а Рогнеду силоміць узяв у жінки. Від цього шлюбу й народився Ярослав…

Від Кульгавого до Мудрого

А що Рогнеда так і не змогла полюбити Володимира, той згодом відіслав дружину в садибу під Києвом, де й минули перші роки життя Ярослава. Як розповідає Лаврентіївський літопис, якось, коли Володимир відвідав Рогнеду, щоб побачитися з дітьми (а від неї Володимир мав четверо синів і дві доньки!), – нелюба дружина спробувала вбити сонного князя ножем. Той розлютився і хотів власноруч стратити зловмисницю, та до кімнати увійшов малий Ізяслав і не дозволив батькові вчинити задумане. Володимир схаменувся, збудував нове місто на Волині, назвав його Ізяславлем і вислав туди Рогнеду зі старшим нащадком…

Розбудувати Київську державу почали ще князі Олег і Ігор. Пізніше Святослав І Завойовник намагався розширити державні кордони до Волги й Кавказьких гір. Однак лише за князів Володимира Великого (979-1015) і Ярослава Мудрого (1019-1054) ця держава набула найбільшої могутності. Володимир Великий «землі об’єднав і зорав, Ярослав зцілив їх і засіяв». Не зайве зауважити, що Київ за Ярослава став найбільшим містом Європи – у 50 разів більшим за Лондон (!) і вдесятеро – за Париж …

Але цьому передували титанічні зусилля й чимало поразок та перемог. Як над жорстокими обставинами, так і, насамперед, над самим собою! Проведена у 1939–1940 рр. експертиза саркофага Ярослава Мудрого підтвердила,  що хоча він і був високим як на ті часи (на момент смерті 172–176 см, а в молодості ще вищим), важку спадкову хворобу доповнював перелом кісток. Тож недарма літописи, зокрема, Тверські та Густинські, свідчили, що до 2 років княжич не міг ходити, а зцілення відбулося незадовго до хрещення – особистого та Русі-України загалом, при якому, до слова, одержав iм'я Георгiй (Юрiй). Та й Мудрим його сучасники не звали – це прiзвисько закрiпилося за Ярославом лише в другiй половинi ХIХ(!) столiття. А за життя його називали Кульгавим. «Князь кульгав на праву ногу, – пояснює доктор iсторичних наук, професор Володимир Ричка. – А фiзичнi вади тоді були серйозною перешкодою на шляху до влади: до правління, за звичай, не допускали тих, хто не міг стати відважним воїном. Проте Ярослав перемiг кульгавiсть залiзною волею: привчився їздити верхи і досконало володіти мечем, ставши людиною, що перевершила саму себе».

І сталося це значно раніше, ніж він міг сподіватися. Бо вже того ж 988-го, хлопчака, якому за різними даними було від 5 до 10 років (вчені й досі сперечаються щодо його дати народження, називаючи і 978-й, і 983-ій і навіть 987-й! – Авт.) батько відправив князювати у Ростово-Суздальській землі. Вочевидь, у Ростові за Ярослава правив хтось із довірених бояр Володимира, але князював там він цілих 12 років!

А після смерті найстаршого брата, Вишеслава, у 1010-му за батьковим рішенням став князем Новгорода, другого за значенням міста Київської Русі! І там його зустрічали аж ніяк не хлібом-сіллю. Як свідчить «Сказання про побудову града Ярослава», князя-християнина Ярослава місцеві язичники зустріли настільки вороже, що спершу пустили на нього… ведмедя. І хоча Ярослав виграв двобій зі звіром, але й наступного разу, коли прийшов вже зі священиками й майстрами, щоби не лише охрестити жителів «Медвежого угла», а й збудувати для них храм Божий, місцеві спробували затравити його ще одним ведмедем і собаками!

Попри це, новгородський престол залишався за ним упродовж 24 років – навіть коли він очолив стольний Київ. Там він виріс і змужнів, звідти здійснив свої перші походи. Однак у 1014 р. Ярослав відмовився платити Києву, тобто рідному батькові, щорічну данину у 2 тисячі гривень. І Володимир Великий наказав: «Розчищайте шляхи й мостіть мости», бо хотів іти війною на Ярослава.

Далі події розвивалися стрімко й драматично. Як нотують літописці, «коли Володимир збирався йти проти Ярослава, – Ярослав послав за море, привів варягів». Хтозна, чим закінчився  би конфлікт між батьком і сином, але доля вирішила інакше: коли військо з Києва вже мало вирушити на Новгород, Володимир раптово помер. Сталося це влітку 1015 р.

Несподівана кончина великого князя спричинилася до нечуваного раніше на Русі спалаху кривавої боротьби між його нащадками. Після таємничих вбивств князів Бориса та Гліба, у 1018-му Святополк Окаянний умовив тестя, польського короля, піти воювати проти Ярослава, який на той час посів великокнязівське крісло у Києві. Генеральна битва завершилася поразкою Ярославового війська, і йому довелося з кількома дружинниками утікати до Новгорода. А Святополк із Болеславом Польським увійшли до Києва. Та новгородський князь не занепав духом.

Наприкінці 1018-го Святополк полаявся з тестем, і Болеслав з військом подався до Польщі. Відтак узимку 1018/19 рр., оповідає «Повість временних літ», «пішов Ярослав на Святополка, і втік Святополк до печенігів». Щоправда, навесні 1019 р. Святополк із новою дружиною й печенізькою ордою здійснив спробу реваншу, що стала його останнім походом на Київ. Як пише Нестор-літописець, «на сході сонця зійшлись супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі… Рубались і сходились тричі, так, що низинами кров текла. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святополк побіг». Незабаром потому Святополк загинув…

А князь Ярослав 1026 року уклав угоду із братом Мстиславом, поділивши Руську землю по Дніпру: отримав Київ з Правобережжям, а Мстислав – Чернігів з Лівобережжям. А після смерті Мстислава у 1036-му став одноосібним володарем Русі-України.  

Великий будівничий

Та справжня державницька праця князя лише розпочиналася. Русь була розорена чотирирічною братовбивчою війною. Під час жорстокої боротьби між нащадками Володимира Київ дуже потерпів від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярославу довелось зосередити зусилля на відбудові країни й столиці. Насамперед поширив свої володіння до Кавказьких гір.  А приборкавши племінника Брячислава, що князював у Полоцьку, київський князь зміцнює західні рубежі Русі. 1030 року на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував місто Юріїв (нині — Тарту, Естонія! – Авт.), у 1030 — 1031 роках війська Ярослава і Мстислава відвоювали міста, які 1018 року захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом, відвоював місто Белз, а в 1031-му заклав місто Ярослав.

Саме Ярослав остаточно розгромив печенізькі орди у 1036 р., й відтоді печеніги назавжди покинули Русь.  Щоб охороняти державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріпив південний кордон, будуючи міста над ріками – Корсунь, Канів, Переяслав та посилюючи фортифікаційну лінію – Лубни, Лукомль, Воїнь.

Відтак зосередився на внутрішніх справах. У роки його правління в Києві створили перше писане зведення законів Київської Русі – Руську Правду. Ярослав розбудував Київ, прикрасив його величними спорудами. Обнесена грандіозними земляними валами заввишки понад 25 метрів, на яких стояли міцні дубові стіни й могутні башти, територія «міста Ярослава» у сім разів перевищувала за площею «місто Володимира»! Вражали  уяву й ворота міста: Золоті із церквою Богородиці на вершечку, а також Софійські, Лядські, Печерські. Знаменитий германський хроніст XI ст. Адам Бременський назвав Київ окрасою Русі й навіть суперником самого Константинополя.

Саме за Ярослава у Києві в 1037–1039 рр. було створено перший літописний звід. Так розпочалася писана історія давньоруського народу.

Він ввів у обіг власні гроші, на яких був розміщений державний герб – тризуб. Заснував кілька міст і на західних землях, одне з них на Волині назвав іменем батька.

Звів церкви Благовіщення та Св. Богородиці, названу Десятинною, бо віддав на неї десяту частину свого майна. Церкву Святої Софії Ярослав наказав розписати яскравими фресками із декораційною мозаїкою, і саме при ньому Софія стала символом єднання Божественного начала та державної влади. Відтак звів монастир Святого Юрія Змієборця і монастир Святої Ірини (на честь дружини). За часів Ярослава в Києві було засновано й Печерську лавру, яка з кінця XI ст. стала головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської держави. Саме із ченців Києво-Печерського монастиря призначали єпископів у всі землі Київської держави. А 1051 року призначив митрополитом київським слов'янина Іларіона, а не грека, як велося доти.

З його ініціативи у Києві та інших містах Русі створили скрипторії – книжкові майстерні, де переписували церковні книги, трактати з історії, філософії, права та природничих наук. За правління Ярослава на давньоукраїнських землях виникло багато шкіл.

Тесть Європи

Його називали «тестем Європи», бо він організував низку династичних шлюбів. Сам Ярослав взяв за дружину доньку шведського короля Інгігерду, що стала матір’ю десяти його дітей. Сестру Марію-Добронігу видав за польського короля Казимира I, чим убезпечив на довгі роки Русі західний кордон.

Зокрема, три доньки князя Ярослава стали королевами: Анна – Франції , Анастасія – Угорщини, а Єлизавета – спершу Норвегії, а згодом і Данії. Ворожнеча між Руссю і Константинополем закінчилася миром, яку скріпив шлюб улюбленого сина Всеволода з  візантійською принцесою, що стали батьками Володимира Мономаха. Сина Ізяслава одружив із донькою польського князя Мешка II; сина Святослава, що став князем Чернiгiвським,  – з онукою германського цiсаря Генрiха II. В'ячеслав та Iгор одружилися з нiмецькими принцесами Одою Штаденською i Кунiгундою Орламiндською.

А що iноземнi принцеси приїжджали до Києва зi своїм двором, бібліотекою та традицiями, виникла багатомовнiсть при київському дворi. Наприклад, Всеволод, син Ярослава Мудрого та батько Володимира Мономаха, знав п'ять мов: половецьку, грецьку, шведську, англiйську, руську. Шведською мовою вiн розмовляв iз своєю матiр'ю, грецькою – з дружиною, англiйською – з невiсткою, дружиною Володимира Мономаха.

За звичай, такі шлюби були прагматичними. Але траплялися й романтичнi iсторiї. Наприклад, Єлизавету покохав 15-рiчний Гаральд, який довгий час жив при київському дворi. Гаральд навiть склав пiсню на честь "руської княжни із золотим волоссям". Вiкiнг посватався, але князь Ярослав вiдмовив, бо не мiг вiддати дочку "за нiкого". Тож Гаральд п'ятнадцять рокiв у вiдчайдушних морських походах здобував перемоги, а золото й дорогоцiнне камiння вiдсилав Ярославовi. І лише тодi Єлизавета та Гаральд одружилися.

Агата, ще одна дочка Ярослава Мудрого – стала дружиною Едуарда Вигнанця, спадкоємця англiйського престолу.

Вважається, зокрема, що перший герцог Бурбонський, Людовiк I, був прямим нащадком Анни Ярославни у восьмому поколiннi та Ярослава Мудрого – у дев'ятому. А що король Францiї та Наварри Генрiх IV був нащадком Людовiка I – то і він мав гени Ярослава. Шотландськi й англiйськi Стюарти теж були його нащадками. Ба, навіть останній цар Росiї Микола II є нащадком Ярослава Мудрого у двадцять восьмому поколiннi!

Коли князь Ярослав почав занепадати на здоров’ї, то скликав своїх синів і поділив між ними державу. Ізяславові довірив князювати в Києві, Святославові віддав Чернігівщину, Всеволоду — Переяславщину, Ігорю — Волинь, і заповів синам поважати та слухати Ізяслава. А проте по смерті Ярослава Мудрого між п'ятьма його синами розгорнулась жорстока боротьба за владу. А відтак почався розпад Київської Русі, яка через півтора століття фактично перестала існувати як єдина держава…

11 липня 2008-го на Ювілейному помісному соборі князя Ярослава було зачислено до сонму святих. Його вважають небесним покровителем державних діячів, юристів, прокурорів, будівничих храмів, бібліотекарів, наукових працівників, вчителів та студентів.

Юрій НИКОРАК